На початку серпня 1922 року розвідниками ДПУ в місті Кременчуці відбувалось стеження за велетенською рибою – значним сіоністом на прізвисько «Рижий». Цей молодий чоловік, командир кременчуцького легіону «Маккабі» та голова місцевих єврейських скаутів, готувався ось-ось вирушити до Харкова, де мав відбутись Всеукраїнський з'їзд «Маккабі» та Всеукраїнська нарада сіоністів з руху «Цеірей Ціон».

Начальник агентурної групи повідомляв, що з 6 до 8 серпня 1922 року скаутмайстер легіону «Маккабі» невтомно проводив у Кременчуку різноманітні зустрічі та збори. Топтуни із зовнішнього спостереження бачили його у Театральному провулку, на Свічному заводі в Помірках, а також у будинку в Сумському провулку, де Сьома зібрав кілька десятків євреїв. Того ж вечора, юнак організував збори сіоністів у садку Центрального клуба «Всеобучу». Наступного дня все: при цьому «хвіст» Любарський явно помітив, та поставив на балконі одного з будинків, де відбувались великі збори, жінку-спостерігача.

Майже через тридцять років, під завершення сталінського терору, «органи» прийшли за лікарем Соломоном Любарським. Особою він був відомою, все його життя відбувалось на виду. Спостереження не знадобилось.

Здавалося б, що може бути спільного у сіоніста з буремних двадцятих років, за котрим у Кременчуці слідкували співробітники ДПУ, і заслуженого хірурга Сибіру, відомого у повоєнний час викладача Новосибірського медінституту Семена Романовича Любарського? Однак факт залишається фактом: хірург Любарський якраз і був тим самим «Рудим», що створив з товаришами у Радянському Союзі сіоністський рух «Гашомер Гацаір».

В молодості хірурга Любарського знали під іншим іменем та по батькові – Соломон Рахмілевич. Народився Соломон Любарський 24 березня 1903 року в єврейській сім'ї в Кременчуці. Був у Сьоми Любарського і молодший брат, на ім'я Міхаель або Міля, що також згодом став сіоністом.

Сьома Любарський, з дитинства неймовірно енергійний та спортивний, був визнаним лідером ватаг місцевих хлопчаків. Ці якості особливо придались йому, коли єврейське населення у 1918 році почало жахливо страждати від погромів. Коли у грудні 1918 року на зміну владі гетьмана Павла Скоропадського прийшла Директорія Української Народної Республіки, в багатьох містечках України, з дозволу київської влади, було створено так звану «резерв-міліцію», основна роль котрої полягала в захисті єврейського населення. Одним із командирів таких рот «резерв-міліції», куди входили в основному демобілізовані солдати, став Сьома Любарський. Він, тоді ще підліток, чудово справлявся зі своїми обов'язками, а його ім'я неймовірно лякало погромників, що хотіли помародерствувати на єврейській вулиці.

Навесні 1919 року Соломон Любарський добровільно став до лав Червоної армії, воював на південному та південно-західному фронтах, дослужився до командира батальйону. Під час боїв з «білими» отримав поранення стегна, але продовжив служити до 1922 року. Беззастережна віра у владу пролетаріату в Сьоми Любарського поєднувалась із принциповим сіонізмом. Цей лівий, соціалістичний сіонізм у післяреволюційній Україні був шалено популярним серед єврейської молоді.

Після повернення з фронту в рідний Кременчук, Соломон Любарський вступив до руху «Цеірей Ціон», який пропагував ідею повернення євреїв до Палестини та організував у місті курси івриту. Як колишній командир і великий прихильник спорту, Сьома Любарський вирішив розвивати в Кременчуку ще й місцеву філію скаутської єврейської організації «Маккабі». Незабаром Кременчуцький легіон «Маккабі», під керівництвом скаутмайстра Сьоми Любарського був визнаний одним з кращих в країні. Легіон у Кременчуку налічував до 700 членів. В основному скаути були колишніми гімназистами, що після реформи системи освіти, перейшли до школи другого ступеню. У скаутах були цілі класи, при цьому рух охопив і дівчат, що навчались у єврейській жіночій професійній швейній школі.

Своєю присутністю Кременчуці «маккабісти» не давали жодних шансів комсомольцям. Єврейська вулиця, навіть діти із зовсім небагатих сімей, вступати в клуб юних ленінців ніяк не бажали. Особливо після таких ефектних акцій, як процесія «Маккабі», що проходила вночі на 5 липня 1922 року. Із сіоністськими піснями скаути промаршували по Кременчуку, переполошивши увесь комуністичний актив.

Роль «Рижого» в кременчуцькому русі була визначальною. Крім урочистих зборів, обіцянок на біло-блакитному прапорі, спортивних змагань та іншої роботи, Любарський особисто дискутував з комуністами. Згідно з даними органів, під час однієї з дискусій про робітничий рух Палестини Сьома Любарський у своєму виступі вперто дотримувався погляду «буржуазного сіонізму».

У травні 1922 року Любарський несподівано виїхав до Москви. Для конспірації Сьома віз із собою до столиці мішок борошна, ніби на продаж. Однак, справжньою метою візиту став організаційний з'їзд нового сіоністського молодіжного руху – «Гашомер Гацаір». Тези до установчого з'їзду підготував головний його ініціатор, студент Лазарівського Інституту Сходознавства Лася Іскоз, а організаційну схему запропонував Сьома Любарський. «Гашомер Гацаір» ставив собі за мету патріотичне виховання єврейських дітей та підлітків на основі скаутського руху.

За результатами з'їзду Любарський увійшов до керівного складу, а також очолив окружний штаб «Гашомер Гацаір» у Харкові. В тимчасовій столиці України він жив у комуні, до якої належали ще двоє його товаришів. Робота активістів у Харкові відбувалась без вихідних, якщо не вважати відпочинком їх постійні подорожі Україною. Окрім поточної роботи в напрямку створення руху, «шомери» проводили так звані «товариські суди», а також приймали заліки. Екзаменував сам Соломон Любарський, скаути повинні були читати і перекладати івритські оповідання. Великий прихильник єврейської історії, він докладно розпитував дітей про єврейських героїв, народні легенди, давнину Ерец-Ісраель.

В грудні 1922 року неодноразові демонстрації з піснями та прапорами у околицях Кременчука настільки набридли комуністам, що це призвело до ліквідації легіону «Маккабі», створеного Любарським. Під час параду на честь свята Хануки, що налічував понад 200 осіб, учасники були оточені міліцією та співробітниками Кременчуцького повітового відділу ДПУ УРСР. У присутніх було вилучено масу матеріалів: прапори, печатки, листівки та журнали. Молодих скаутів затримала міліція, а ватажків забрали чекісти.

Після затримань у Кременчуці, Любарський, що жив у Харкові перестав ночувати у своїй кімнаті. Однак наважився відкрито звернутись до керівництва ДПУ з клопотанням про звільнення неповнолітніх, що були затримані на параді. До цього часу він не просто потрапив у поле зору органів, але й неодноразово його викликали на допити. Через своїх агентів депеушники й так знали про його дії, але все одно викликали на бесіди. Проходили вони завжди в одному ключі: «Товаришу Любарський, ви їздили до Москви?» – «Ні!» – «Ми знаємо, що їздили. З якою метою?» – «Спекулювати».

«Знайомство» Любарського с органами ДПУ пояснювалось тим фактом, що на самому початку свого створення «Гашомер Гацаір» намагався добитись в Радянському Союзі легалізації. Боротися з більшовиками єврейські скаути не збирались, зосередивши свою увагу в напрямку Ерец-Ісраель. На питання скаутів про ставлення до радянської дійсності, Любарський незмінно відповідав: «Радянська влада та комунізм для нас, євреїв, дуже хороша річ, але не тут, а в Палестині». Після візиту в Москву Бен Гуріона «Гашомер Гацаір» став відкрито заявляти про підготовку молодого робітника-колективіста, який будуватиме «єврейську, трудову, cоціалістичну Палестину».