Роза народилась в робітничій сім'ї в білоруському містечку Свіслоч у 1907 році. Вона була однією з тих єврейських жінок, для яких революція стала звільненням – від патріархального життя містечка, від релігійних правил та долі, яка відом була з дитинства. У 21 рік вона вступила у партію, і через кілька років перспективна активістка була скерована на навчання в Комуністичний університет національних меншин Заходу в Москві. В Москві Роза познайомилась зі своїм першим чоловіком – польським комуністом Яковом Меєровичем Шльонським.

В швидкому часі після весілля пара переїхала до Мінська, де Яків влаштувався на роботу кореспондентом в газету «Трибуна радецка», що виходила польською мовою. Роза зайнялась партійною роботою. А в страшному 1938–му Шльонського, тоді вже не кореспондента, а робітника взуттєвої фабрики, засудили до 10 років ув'язнення в таборах за шпіонаж на користь Польщі. Його дружина та новонароджений син Фелікс дивом уникли репресій. Розі навіть вдалось просунутись по партійній лінії – до початку війни вона уже була заступником директора та парторгом фабрики скляних іграшок «1 Травня».

Коли почалась війна, Ліпськи ніхто не давав жодних партійних завдань. Однак вона тут же включилась у боротьбу з фашистами – на свій страх і ризик. Після окупації Мінська Роза і три її подруги – Слава Гебелева, Рахиль Кубліна і Циля Ботвинник – вирішили допомогти радянським військовополоненим. З торбинками в руках вони вирушили у табір, де тримали червоноармійців: несли одяг і їжу. Поки вагітна Циля Ботвинник відволікала охоронців Дроздовського табору, Ліпскі, Гебелева і Кубліна видивлялись у натовпі за колючим дротом офіцерів, комісарів і євреїв – їм загрожувала найбільша небезпека – і передавали їм продукти та цивільний одяг. Переодягнувшись, червоноармійці могли непомітно «просочитись» у розміщений поруч фільтраційний табір для цивільних, куди німці зігнали для перевірки всіх місцевих чоловіків від 15 до 45 років. А вже звідти можна було піти в ліс і за лінію фронту.

Жінки недовго допомагали червоноармійцям. Дуже швидко підтримка знадобилась їм самим. 19 липня 1941 року всім євреям Мінська було наказано перебратись на південний захід міста, в нове єврейське гетто. Це була велика територія, що включала близько 40 вулиць і провулків, яку німці обнесли колючим дротом. Мінське гетто побудували спішно і без притаманної німцям ретельності – нацисти не збирались затягувати з ліквідацією всіх його мешканців. Гетто в Мінську стало першим, де фашисти відразу ж перейшли до практики масових убивств.

Після створення гетто в місті почались облави. Кожного чоловіка могли зупинити серед білого дня і розрізати бритвою штани – доведи, що не єврей. В самому гетто людей ловили та відправляли в душогубки. В одній з таких облав Роза Ліпскі мало не загинула. Розу та її сина Фелікса затримали на вулиці і заштовхнули в душогубку. Але фашисти пішли, і чоловіки, що опинились в середині, дочекавшись слушного моменту, сильно вдарили у двері, штовхнувши вартового, що за нею стояв, і всім, хто був у душогубці, вдалось втекти. Але так пощастило небагатьом. До війни майже третина населення Мінська, близько 66 тис. осіб, були євреями. До осені 1941 року до них додались ще 40 тис. євреїв з Німеччини та інших країн Європи. З майже 100 тис. Осіб до кінця війни дожили менше п'яти тисяч.

Мешканці Мінського гетто намагались боротись. В перші ж місяці в гетто з'явились підпільні партійні групи, і Роза Ліпскі однією з перших стала учасницею спротиву. Головною метою підпілля було встановлення зв'язків з партизанами в лісах під Мінськом: підпілля сподівалось переправляти до них євреїв з гетто. Але були й щоденні, насущні задачі: знайти ліки, здобути зброю (до партизанів без зброї не брали), дізнатись про погроми, що плануються і попередити людей. В гетто були організовані 22 підпільні партійні групи. В кожну групу, так звану «десятку», входило близько десяти осіб – всього в підпіллі діяло близько 300 євреїв. На чолі організації встали польський комуніст Гірш Смоляр, мінчани Михайло Гебелєв та Мотя Пруслін.

Членами підпілля були майже всі співробітники організованого гітлерівцями юденрату – начальник єврейської поліції, завідувач біржі праці, секретарі, начальники господарського відділу. Завдяки їх роботі учасникам спротиву вдавалось встановити контакти з «російською» частиною міста і партизанськими загонами в лісах.

Роза Ліпскі стала членом третьої «десятки», а коли нацисти вбили її командира, – зайняла його місце.