Один з дванадцяти Героїв Ізраїлю, Зерубавель Горовиць народився в містечку Жежмаряй (рос. Жижмори) за 40 кілометрів від Каунаса, столиці Литви того часу. Його батька, Шмуеля Халеві-Горовиця, жижморці знали як учителя єврейської школи та особистість, що мала глибокі знання Танаху та давньоєврейської мови. Єврейська вченість Горовиця була поруч з соціалістичними переконаннями, які цілковито розділяла його дружина, Хана-Батья. Питання повернення до Ерец-Ісраель в сім'ї було вирішене давно – Горовиці лише чекали, поки трохи підростуть діти. Сім'я була велика: сини Шмуель та Їфтах, і донька, Керен-Хапух – діти Шмуеля від першої дружини, Рівки, що вмерла від інфаркту. Одружившись вдруге на Хані-Батьї, вчитель став батьком ще однієї доньки, Єгудіт, та двох синів, Зерубавеля та Якова, наймолодших.

Зерубавель навчався у початковій єврейській школі, де його батько викладав Танах й іврит. З самого дитинства він вирізнявся тонкою натурою та тяжінням до пригод. Одного разу, коли йому було сім років, хлопчик не повернувся вчасно додому. В містечку піднявся страшний гвалт. Батьки та сусіди збили ноги в пошуках згуби. А наступного ранку він, ніби нічого не трапилось, прийшов додому, веселий та з купою вражень. Зерубавель розповів, що в сусідніх Кошедарах є станція, куди – уявляєте?! – приходив величезний паротяг. Коли він почув про паротяг, то відразу вирушив в дорогу через густий ліс, щоб побачити чудову штуку на власні очі.

У 9 років Зерубавель разом з сім'єю приїхав до підмандатної Палестини. Горовиць-старший вирішив оселитись в кібуці Тель-Йосеф, названому в пам'ять про відомого єврейського лідера Йосифа Трумпельдора. Як переконані соціалісти-сіоністи, оліми вирішили жити в місці, заснованому лівим рухом Гдуд ха-авода, та працювати в сільському господарстві. В кібуці сім'ю вже зустрічали старші брати Зерубавеля, Шмуель та Йіфтах, які приїхали до Ерец-Ісраель на кілька років раніше.

Спочатку Зерубавелю доводилось нелегко: для ровесників він був «галутним», на відміну від гордовитих сабр-кібуцників. Місцеві діти з нього підсміювались через іноземний акцент та спокійний характер, але поступово хлопчина став абсолютно своїм. В школі «Емек Харод» Зерубавель був одним з перших спортсменів. Особливо він любив легку атлетику, а ще захищав честь школи в команді з баскетболу.

Тоді, зазвичай, батьки у єврейських сім'ях хотіли, щоб діти були всебічно розвинуті, та окрім іншого вміли грати на музичних інструментах. Зерубавель з самого дитинства відвідував уроки флейти, і не було свята в кібуці, на якому б він не грав у складі місцевого духового оркестру.

У 16 років Горовиць вирішив покинути школу і приєднатись до своїх друзів, що встали на шлях відкритої боротьби за Ерец-Ісраель. Кібуцна молодь майже вся йшла у «Пальмах», весь вільний час присвячуючи тренуванням та підготовці до майбутніх боїв за незалежність Ізраїля. А раптом героїчних битв на всіх не вистарчить? Вже було придушене арабське повстання 1936-1939 років, вже йшла боротьба з постійними нападами на єврейський ішув, вже йшла в Європі Друга світова війна… Сидіти склавши руки ніхто більше не міг.

Спочатку Зерубавель з друзями ходили в довгі пішохідні походи по Палестині, і по місцях, де англійці забороняли з'являтись євреям, також. Потім юнаки почали тренуватись в лавах підпільної військової організації «Хагана». 14 червня 1942 року Зерубавель Горовиць став бійцем роти Алеф, розміщеної в кібуці Кфар Гіладі. Під час просування Німецького Африканського корпусу Роммеля до Єгипту, рота була переведена у кібуц Негба, на схід від сучасного Ашкелону. Єврейська молодь повинна була стати на шляху гітлерівських полчищ. Зерубавель знаходився в Негбі близько чотирьох місяців, поки загроза не минула.

Коли на початку 1945 року в країні почалась операція «Сезон», Зерубавеля залучили до антитерористичних дій проти радикальних єврейських підпільних організацій сіоністів-ревізіоністів «Ецель» («Іргун Цвай Леумі») та «Лехі». Але така служба Горовіцу була не до душі – підіймати руку на братів він не хотів і часто розповідав соратникам про своє розчарування через те, що членів «Ецель» та «Лехі» вивели з боротьби за незалежність країни.

Другим розчаруванням для Зерубавеля була пасивність керівництва ішува та англійців у організації допомоги європейським євреям. Все частіше він задумувався про своїх сусідів та родичів з Жижмор, кинутих напризволяще.

Попри рішучу протидію командування «Пальмаха», Горовиць в березні 1945 року записався в таборі «Цріфін» у Єврейську бригаду, що складалась з мешканців Палестини та воювала у складі Британської армії. Більшість солдатів з цього підрозділу до того часу вже були в Європі, але Зерубавель вирішив, що помститись нацистам він зможе і пізніше.

У британців Зерубавель прослужив близько півтора року. Відмінний снайпер, він завоював друге місце на змаганнях зі стрільби серед військовослужбовців Британської армії, що відбувались у Єгипті. У англійців він опанував і навичками стрільби зі станкових кулеметів та інших видів зброї.

На початку листопада 1945 року Зерубавеля перевели в Австрію, де він пробув близько двох місяців, допомагаючи єврейським біженцям та їх організаціям. До своєї демобілізації він втсиг послужити також у Бельгії, Нідерландах та Франції. 29 червня 1946 року він повернувся зі своїм другом у Єгипет, а вже 1 вересня 1946 року покинув лави Британської армії.

Повернувшись у Палестину, він з великим захопленням розповідав всім про свої враження від Парижа, про побачені в Луврі картини та концерти, які відвідували британські солдати в столиці Франції. Але Тель-Авів з написами на івриті та кібуц Тель-Йосеф були набагато миліші його серцю. З неприхованою радістю Зерубавель повернувся на ферму, де продовжив працювати на заготівлі корму для худоби та збиранні конюшини.

Горовиць любив природу Галілеї та селянську працю, що творила, але з початком Війни за незалежність, не думав жодної секунди, він знову взяв до рук зброю. Як пізніше згадували його друзі та родичі, він не хотів знову воювати, але 23-річний ветеран почував свою відповідальність за молодих призовників.