Але погрози не зупинили Холмянського. Він лише утвердився у своїй рішучості продовжувати розпочату справу. Тепер він знав, що кожне його слово може бути підслухане, кожен крок – відсстежений. Це знання зробило його обережнішим, але не менш цілеспрямованим.

Одним з яскравих проявів єврейського відродження стали зустрічі в підмосковному лісі Овражки. Просто неба сотні, а потім і тисячі євреїв збирались на конкурси пісень, святкування єврейських свят, просто щоб побути разом. Холмянський був активним учасником цих зустрічей, адже бачив у них символ сили єврейського руху, що зростала. Остання масштабна зустріч в Овражках зібрала близько 2000 осіб – небачена в ті часи подія. Наступна ж спроба організувати зліт була жорстоко припинена – поїзди з євреями просто не зупинялись на потрібній станції, а дорогу до галявини перегородили солдати.

Осінь 1980 року принесла нові випробування. В Одесі почались переслідування активістів єврейського руху. Обшуки, допити, погрози стали щоденною реальністю для тих, з ким працював Ефраїм. Він відчував свою відповідальність за цих людей, намагався допомогти, використовуючи всі можливі канали – від особистих зв'язків до контактів із західними журналістами.

В Москві теж посилився тиск. КДБ намагалось закрити вчительський «дібур», який проходив у квартирі сім'ї Некрасових. Але рух вже набрав сил – Діна Зісерман, молода жінка із залізною волею, надала свою квартиру для продовження зустрічей.

Незважаючи на всі перешкоди, Ефраїм Холмянський і його соратники продовжували свою роботу. Вони розуміли, що кожен урок івриту, кожна зустріч, кожна пісня давньою мовою – це маленька перемога над системою, яка намагається стерти єврейську ідентичність. Холмянський розробив трирівневу систему зберігання інформації, гідну найкращих шпигунських романів. Перший рівень – найсекретніший – був «мандрівним архівом», який переміщався між квартирами довірених осіб за випадковим принципом. Другий рівень зберігався у його матері, яка, незважаючи на вік, виявила дивовижну сміливість та винахідливість. Третій рівень – найоперативніший – Холмянський носив з собою в потайній кишені, готовий у будь-який момент проковтнути листок з інформацією.

Літні табори стали перлиною в короні їх діяльності. У розпал сезону, коли радянські громадяни роз'їжджались у відпустки, групи євреїв таємно збирались в Сухумі, Криму та інших курортних місцях для інтенсивного вивчення івриту.

Але за кожним успіхом приходила нова загроза. КДБ не спав. Стеження, допити, обшуки стали частиною повсякденного життя Холмянського і його соратників. Кожен телефонний дзвінок заставляв серце Ефраїма стискатись від тривоги.

Паралельно з навчанням івриту розвивався і єврейський самвидавчий рух. Журнали «Тарбут», «Наш іврит» і «Магід» стали голосом культури, відроджувалась. Але і тут доводилось діяти озираючись – кожен новий номер міг стати приводом для арешту.

Географія діяльності Холмянського постійно розширювалась. Тбілісі, Єреван, Ростов – в кожному місті була своя специфіка, свої герої і свої проблеми. Із ростом руху росла і відповідальність. Холмянський все гостріше усвідомлював масштаб і небезпеку своєї діяльності. Кожне нове рішення, кожен новий крок давався все складніше. Але піти означало б зрадити тих, хто повірив у нього, хто ризикував заради спільної справи. І Холмянський продовжував роботу, балансуючи на тонкій межі між розумною обережністю та необхідністю діяти сміливо.

У травні 1983 року Ефраїм Холмянський готувався до свого найризикованішого заходу – організації таємного літнього табору для вивчення івриту в Алупці. Це невелике кримське містечко, загублене серед виноградників і кипарисів, повинно було стати на кілька тижнів центром єврейського відродження в СРСР.

Підготовка йшла повним ходом. Фелікс Кушнір, вірний помічник Холмянського, зумів Радянського Союзу – таємно готувались до поїздки, маскуючи свої справжні наміри під звичайну відпустку. Але доля, ніби в насмішку над їх ретельними приготуваннями, готувала свій жорстокий сюрприз. Ледве почавшись, табір потрапив під пильну увагу КДБ. Ефраїм і його учні опинились в епіцентрі справжньої шпигунської драми. Їм довелось тікати, розділившись на групи, використовуючи всю свою майстерність конспірації, щоб вислизнути від переслідування.

Ця невдача, однак, не зломила дух Холмянського. Навпаки, вона лише укріпила його рішення продовжувати боротьбу за єврейську культуру в СРСР. Дуже швидко після повернення до Москви він вирушив у нову подорож – цього разу в Грузію і Баку.

В Грузії, де єврейська громада зберегла свої традиції краще, ніж де-інде в Радянському Союзі, Ефраїм шукав нові зв'язки і можливості для поширення івриту. В Баку його чекала зустріч з професором Михайлом Фарбером і молодим, ентузіастом давньоєврейської мови Мішею Зільберштейном. Ці поїздки розширяли географію руху, створюючи мережу, яка охоплювала все більше міст і республік.

Але поки Ефраїм Холмянський будував плани і налагоджував зв'язки, КДБ теж будував і налагоджував. В травні 1983 року його брат Михайло був заарештований в Одесі і отримав 15 діб адміністративного арешту. Разом з матір'ю Ефраїм вирушив до центральної приймальні КДБ. Це був ризикований хід, але він мав показати, що вони не бояться і готові боротись за свої права. Дивно, але цей сміливий вчинок, схоже, справив враження навіть на бувалих чекістів.

Смерть Брежнєва і прихід до влади в СРСР Андропова ознаменували собою нову еру поліційного контролю. Для єврейського руху це означало нові випробування. Незважаючи на тиск, що зростав, проєкт «Міста», як неофіційно називали свою діяльність Ефраїм і його соратники, продовжував розвиватись. Дов Конторер, молодий і енергійний активіст, став одним з ключових учасників проєкту. Разом з Ефраїмом він розробляв нові методики викладання івриту, створював систему поширення літератури та навчальних матеріалів.

Але життя Ефраїма Холмянського не обмежувалось лише підпільною діяльністю. В цей час у його житті з'явилась Анна Єрухимович. Їх зустрічі, нечасті і таємні, стали для Ефраїма джерелом тепла і надії в світі, повному небезпек і тривог.

До весни 1984 року стало ясно, що Холмянський знаходиться під прямою загрозою арешту. На допитах все частіше звучали питання про «Всесоюзний ульпан» – так КДБ по-своєму охрестив їх проєкт. Холмянський почав готуватись до найгіршого, передав частину своїх повноважень Дову Контореру і Зеєву Гейзелю.

У липні 1984 року, коли радянська система, здавалось, досягла піку своєї міці, а дисидентський рух переживав найважчі часи, Ефраїм Холмянський в маленькому курортному містечку Ехіярве неподалік від естонського містечка Виру, серед соснових лісів і тихих озер, він організував новий таємний табір для вивчення івриту. Ввечері 23 липня 1984 року на табір напала міліція. Холмянського затримали, звинувативши його в тому, що він «топтав квіти на клумбі», і дали 10 діб адміністративного арешту.

Коли термін арешту підходив до кінця, 2 серпня 1984 року, на Холмянського очікував новий «сюрприз» від влади. Його вивели з камери і сухим офіційним тоном зачитали нове звинувачення – вже в кримінальному злочині, по статті «Хуліганство» (ст.195 КК ЕРСР, аналог ст.206 КК РСФРР). Планувався швидкий суд, але він не відбувся, а слідство продовжили ще на місяць.

29 серпня 1984 року, під час обшуку квартири батьків Холмянських, КДБ підкинуло бойовий пістолет, патрони і заборонену літературу. Попри те, що Григорій Мойсейович відразу ж написав заяву про підкинуті в квартиру докази, Ефраїма звинуватили в незаконному зберіганні зброї.

Ефраїм Холмянський прийняв драматичне рішення, яке змінило хід його життя. На знак протесту проти сфабрикованого звинувачення, Холмянський оголосив голодування. Це був відчайдушний крок – але єдиний, який у нього залишався. Щоб зламати його дух, його кинули в карцер. Дні в карцері тягнулись нескінченно. Холод пронизував до костей, а постійне яскраве світло не давало заснути. Холмянський слабів щодня, але його рішучість тільки зміцнилась. Тюремники намагались зломити його волю, то погрожуючи, то вмовляючи припинити голодування. Але в'язень Сіону залишався незламним. Його почали годувати примусово, через зонд – процедура болісна і принизлива. Але навіть це не зломило його дух. В нечисленні моменти, коли йому вдавалось передати звістку на волю, він просив родичів не хвилюватись і вірити в його сили.