Бенціон Гінзбург
1909 – 1938
Мендель Розентуль, завідувач складу та їдальні торгівельно-виробничої контори (ТВК) Проскурівського НКВС, користувався високим авторитетом у чекістів. В організації, де отоварювались та харчувались працівники НКВС та члени їх сімей, працелюбний юнак, колишній молодший командир Червоної Армії, пропрацював кілька років. І раптом колеги зробили несподіване відкриття: під маскою знайомого їм Менделя Розентуля переховувався досвідчений і зухвалий підпільник – Бенціон Гінзбург.
Заарештований 3 січня 1938 року в Проскурові Бенціон Гінзбург був одним із останніх керівників правого сіоністського підпілля в Радянському Союзі, що залишився на волі.
Під різноманітними псевдонімами Бенціон (або Борис – на російський лад) Гінзбург жив з 1928 року. Деякий час він використовував фіктивні документи на ім'я Хаїма Сорокіна, потім був відомий як Лев Бір, а в січні 1931 року став Менделем Іхелевичем Розентулем. У колах сіоністів Гінзбург був також відомий за своїм партійним прізвиськом – Іосиф.
Народився Бенціон Гінзбург у 1909 році у містечку Лянцкорунь Каменецького повіту. Його батько, Гершко Гінзбург, був звичайним дрібним торгівцем, але він робив усе, щоб дати синові належну освіту. В роки Першої світової війни та наступних збройних конфліктів в Україні зробити це було складно. При цьому, Бенціон ріс розумним хлопцем і з самого дитинства цікавився єврейською історією та культурою.
Ще підлітком, Бенціон організував гурток прихильників давньоєврейської мови у рідному Лянцкоруні. Однак на чистій культурі він не зупинився: навколо хлопця відбувались гарячі суперечки між молодіжними лідерами. Одні кликали лянцкоронську молодь у комсомол, інші закликали готуватись до розбудови рідної країни – Ерец-Ісраель. Остання ідея видалась Бенціону найбільш логічною, адже у поляків або чехів уже були свої держави, а у представників найдавнішого народу – ні. Бенціон Гінзбург вирішив, що рано чи пізно він доб'ється того, що він та його товариші виїдуть у Палестину, де збудують державу для всіх євреїв.
Для належної підготовки майбутніх будівничих Ерец-Ісраель, влітку 1924 року, Гінзбург став ініціатором створення в Лянцкоруні осередку сіоністської молодіжної організації «Гашомер Гацаїр». Це було так зване «праве» або «національно-трудове» відгалуження єврейського скаутингу, орієнтоване на спілку зі світовою Сіоністською організацією та політичний нейтралітет у напрямку культурно-освітньої роботи. Запозичивши у своїх колег-соціалістів скаутську структуру, праві «шомери» не лише займались національним та спортивним вихованням єврейської молоді, але й активно збирали підписи за легалізацію в СРСР івриту та єврейської культури.
Як значний лідер лянцкоронського осередку, Бенціон Гінзбург у травні 1928 року постановою Подільського окружного штабу руху був призначений керівником створеного сіоністами «Бюро зв'язку». Воно повинно було організовувати взаємодію між осередками «Гашомер Гацаїр» в Подолії та розмістилось у містечку Дунаївці. Однак, просякнуті мережею чекістської агентури, «шомери» не змогли довго приховувати місце свого зв'язкового. В липні 1928 року в майстерню заготівельника тютюну, де працював Бенціон, з'явився співробітник ОДПУ з ордером на арешт. Бенціона на місці не виявилось. Підійшовши за якийсь час до майстерні, він помітив стороннього чоловіка характерного виду. Блискавично залізши на дах сусіднього будинку, Бенціон зліз звідти лише після того, як чекіст пішов.
З Дунаївців керівнику «Бюро зв'язку» довелось терміново виїхати. Під виглядом робітника, Хаїма Сорокіна, сіоніст виїхав до Києва. В той час у Києві сконцентрувалась велика кількість членів «Гашомер Гацаір», що втекли із містечок, і яких активісти називали жартома «біженцями». Визначний сіоніст Авраам Гальперін (він же Аарон), що прибув із Старокостянтинова зміг сформувати із «біженців» Київський окружний штаб організації, куди увійшов і Бенціон Гінзбург. Працюючи у панчішній майстерні, юнак керував міською організацією «Гашомер Гацаір», активно залучаючи в єврейський національний рух нових членів.
Непересічні організаторські здібності Бенціона Гінзбурга помітили. В кінці вересня 1928 року із Головного штабу «Гашомер Гацаір» в Москві прийшов наказ – скерувати Іосифа в Білорусь. Такою тактикою – відправляти активістів у інші республіки – користувались абсолютно всі підпільні рухи. Перед своїм від'їздом із Києва Бенціон Гінзбург поїхав у Москву за інструкціями. В радянській столиці Бенціона приймали члени Головного штабу «Гашомер Гацаір», відомі йому як Фіма та Саша. Якщо першого він знав ще з Києва, то Сашу бачив вперше. Саша у Головному штабі був представником Сіоністської трудової партії (СТП), що до осені 1928 року фактично керувала правою сіоністською молоддю. Говорили, що Саша працював гінекологом у одній з московських поліклінік, хоча точної інформації про нього ніхто не мав. Дуже обережний і розумний, Саша примудрявся дотримуватись абсолютної конспірації.
Саша та Фіма доручили молодому соратнику серйозні завдання. В Білорусі йому потрібно було зв'язатись із сіоністськими організаціями лівого напрямку. Головна мета емісара була в тому, щоб залучити на сторону правого «Гашомер Гацаір» всіх членів «класового» молодіжного руху, яке сповідувало суміш марксизму та сіонізму. У випадку провалу своєї головної місії Бенціону потрібно було домовитись хоча б про спільні дії між правими та лівими сіоністами. Крім цієї важливої політичної мети, він повинен був відновити осередки в Гомельському окрузі, де робота організації була абсолютно провалена.
Створити блок між лівими і правими «шомерівськими» організаціями Гінзбургу не вдалось. Коли Бенціон вийшов нарешті на учасників «класової» організації, вони і чути не захотіли про блок, вважаючи СТП та правий «Гашомер Гацаір» організаціями буржуазного типу. Трохи більшого, емісару вдалось добитись в Унечі, Брагіні, Речиці, Клинцях та інших містечках південно-східної Білорусі. Розшукавши місцевий актив, Бенціон потужно збадьорив товаришів та допоміг знову створити кілька досить сильних сіоністських груп.
Одна із в'язнів Сіону Това Рубман згадувала, що Бенціон Гінзбург був веселим, життєрадісним молодим чоловіком і дуже відданим товаришем. Дивлячись на нього, ніхто не міг би собі уявити, якою важкою та небезпечною роботою він займається. Коли він виступав з лекціями, люди дивувались його спокою і готові були знову починати роботу серед єврейської молоді.
Виконавши свою місію в Білорусі, Бенціон Гінзбург на початку 1929 року був скерований у Вінницю начальником Подільського окружного штабу «Гашомер Гацаір». Приїхавши в місто, Бенціон прямо з вокзалу вирушив до Вінницького фармацевтичний технікум, де вчилась така собі Maр'ям. Мар'ям, членкиню Подільського окружного штабу, насправді звали Рахіль Рапопорт. Ці сміливій дівчині після розгрому Вінницької організації та арешту начальника штабу, Гриші Чорного, вдалось вціліти та залишитись у підпіллі.
Викликавши дівчину в коридор технікуму, Бенціон назвав пароль: «Привіт від Фіми!». Мар'ям відразу зрозуміла, хто перед нею, та домовилась зв'язать Бенціона з юнаком на прізвисько Давід – студентом останнього курсу Вінницького будівельно-меліоративного технікуму на ім'я Гдаль, який також вцілів під час масових арештів сіоністів.
З цих трьох молодих людей на початку 1929 року й сформувався новий Подільський окружний штаб «Гашомер Гацаір». Робота правого сіоністського підпілля на Поділлі до того часу була практично зупинена. Для того, щоб відновити діяльність організації і показати, що «Гашомер Гацаір» живе і працює, Бенціон Гінзбург організував видання нелегального журналу під назвою «Ал Гамішмар» (з івриту – «На стражі»).
Журнал випускався єврейською мовою та друкувався на шапірографі, який зберігали у відлюдному місці Рахіль та Гдаль. За час перебування Бенціона Гінзбурга у Вінниці вдалось надрукувати 3 чи 4 номери журналу, накладом у 20-25 екземплярів. Друкували його з такого розрахунку, щоб кожна група могла отримати один екземпляр журналу. Хімікати для шапірографа діставала Рахіль Рапопорт. Технікою та редагуванням журналу займався сам голова Подільського окружного штабу. Орендуючи прямо біля Вінницької тюрми кімнату, Бенціон Гінзбург облаштував в ній підпільну друкарню. Власник квартири здогадувався, що в кімнаті відбувалось щось незаконне, але вирішив брати набагато більшу квартплату, закриваючи на діяльність Гінзбурга очі.
Видавнича робота пішла настільки вдало, що окружний штаб прийняв рішення випускати раз у два тижні ще й бюлетень під назвою «Едіос» («Відомості»). «Едіос» висвітлював життя в Палестині та стан євреїв, що виїхали до Ерец-Ісраель, а також зачіпав проблеми єврейської молоді в Радянському Союзі. Матеріали для бюлетеня сіоністи черпали з газет та журналів, що видавались у Підмандатній Палестині.
В той час перед національно-трудовим «Гашомер Гацаір» встало питання про те, що у містечках, які були основними джерелами поповнення організації, соціальна база руху почала різко скорочуватись. Гнані безробіттям, молоді євреї намагались виїхати в промислові центри та здобути яку-небудь кваліфікацію. Врахувавши це, керівництво СТП вирішило перенести «центри ваги» сіоністського руху у великі міста, де концентрувалась єврейська молодь. Для того, щоб мати міцний кістяк у цих центрах, було прийняте рішення створити у Києві та Москві шомерівські «Гдуди» («трудові легіони»), що будуть складатись із перспективних молодих сіоністів. Об'їжджаючи села та містечка Поділля, Бенціон Гінзбург одночасно підшукував людей для московського Гдуда. В радянську столицю він направив найактивніших у своїх містечках сіоністів: Малку Есріг, Хану Ройзен, Міхеля Глейзера з Купеля, Мойше Іошпе з Купина.
Відновивши діяльність «Гашомер Гацаір» на Поділлі, Бенціон Гінзбург знову був скерований у Київ. Там, у дуже короткий термін, він зміг організувати дві великі групи «шомерів», що налічували по 20 осіб кожна: міську та групу Подолу. Але у Києві він знову пробув недовго. Бенціон вважав, що для роботи в масштабах округу йому потрібно підіймати свою загальну освіту. Він написав про це у головний штаб «Гашомер Гацаір», з проханням дозволити вступити до якого-небудь навчального закладу. Скоро його викликали до Москви. Начальник головного штабу, Борис, який щойно повернувся із заслання, повідомив Гінзбургу, що керівниками руху планувалось створення курсів «шомерівського» активу, та Бенціон зарахований на курси.
Головний штаб «Гашомер Гацаір», правда, власних ресурсів на організацію курсів не мав, тому вони створювались спільно із просвітницько-культурною організацією «Тарбут». «Тарбут» давно перебував у Радянському Союзі поза законом, але зміг знайти гроші та потрібну літературу, вказавши при цьому знання івриту обов'язковою умовою для вступу на курси. Бенціон потрапив до однієї із навчальних груп. В ній крім нього були знайомий йому Міхель Глейзер, Ізраїль Лізенберг, Гілель Каплінський і ще одна дівчина. Бенціон поселився з Ізраїлем Лізенбергом у Підмосков'ї, біля однієї зі станцій північної залізниці. Глезер з Каплінським жили трохи ближче до міста, на Перловці, дівчина – у Москві.
Курси розпочали роботу у травні 1930 року, їх викладачами стали визначні «тарбутники». Правда, молоді сіоністи курсами задоволені не були. Бенціон Гінзбург з товаришами хотіли мати більше знань з сіонізму, тоді як лектори читали курси в основному із загальноосвітніх предметів. Через якийсь час студенти взагалі поставили питання про доцільність подібної освіти. Поки відбувалось обговорення, арешти, що почались у Москві поставили на курсах жирний хрест.
В «шомерівскій» організації також почались зміни. Вона й надалі вважалась організацією дітей та підлітків, але всі основні її учасники давно подорослішали. Бенціон Гінзбург та інші «шомери» вважали за необхідне задокументувати цей перехід із організації дітей та підлітків у молодіжну. Крім того, треба було визначити програму подальшої роботи та вирішити, яким буде ставлення організації до об'єднання в Палестині партії «Хітахдут», вона ж СТП, з якою співпрацювали праві «шомери», і лівої сіоністської партії «Поалей Ціон». Це об'єднання стало початком «Мапай» – партії, що потім керувала Ізраїлем довгі роки.
Всесоюзна нарада «Гашомер Гацаір» зібралось 21 грудня 1930 року в Москві. На нараді були присутні: начальник головного штабу Борис, Бузя Тепельбойм – голова руху з Одеси, Мойше Лемперт – від Білорусі, Гілель Каплінський, Аврум Шойхет та Бенціон Гінзбург – від курсів активу, Авраам Гальперін – представник Подільського штабу, Авраам Грінберг – від Московського Гдуда.
Нарада задокументувала перехід «Гашомер Гацаір» у більш дорослий рух, перейменувавши організацію в «Сіоністсько-соціалістичний союз молоді». В Центральний комітет «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді» увійшли Борис, Авраам Гальперін, Бузя Тепельбойм. Бенціона Гінзбурга обрали кандидатом. Присутні сіоністи знову підтвердили установку на те, що центр ваги руху треба переносити у промислові міста, куди активно з'їжджалась сіоністська молодь. Нарада також підтвердила, що першочерговою метою організації буде боротьба за репатріацію єврейської молоді із СРСР до Ерец-Ісраель. Про будь-яку політичну чи культурну боротьбу всередині Радянського Союзу вже навіть мови не могло бути.
Для реалізації рішень наради про створення Гдудів у великих промислових центрах ЦК «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді» постановив направити Бенціона Гінзбурга у Гомель. Він був добре знайомий з місцевими умовами. До того ж в Москві та Україні він був надто помітною фігурою. В Білорусь Гінзбург приїхав під новим іменем – Розентуля Менделя Іхілевича. Так звали його сусіда з Лянцкоруня, який давним-давно виїхав із містечка. Справжній Мендель вважався у містечку дивакуватим, політикою абсолютно не цікавився, а подробиці біографії земляка Бенціон міг з легкістю розповісти у випадку арешту.
В Гомелі сіоніст пробув недовго. В лютому 1932 року він повернувся в радянську столицю, де почав працювати в Центральному комітеті організації. Одним із його перших справ стало видання нелегального журналу під старою назвою – «Ал Гамішмар». Журнал успішно поширювався не лише серед членів організації, але й серед тих, хто співчував сіоністському руху.
В Москві Бенціон близько зійшовся із соратницею по сіоністському підпіллю – Дорою Гройс. Дора була родом із Проскурова. З самого дитинства вона була активісткою правого крила «Гашомер Гацаір». Вперше дівчину заарештували, коли їй було всього 16 років. В 1928 році Дора знову була заарештована в Одесі, але, отримавши три роки заслання в Донбас, втекла до Москви, де почала жити під чужим прізвищем. Скоро після знайомства Бенціон та Дора одружились і почали жити в комуні, що знаходилась у селі Ям під Домодєдово.
В серпні 1932 року, на засіданні ЦК «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді», було прийняте рішення провести перевірку причин недавнього провалу організації в Україні. Це завдання доручили Гінзбургу, який повинен був побувати в Одесі, Києві, Дніпропетровську, Харкові та Славянську, та, крім іншого, створити там підпільні осередки.
Мандруючи містами України, Бенціон дуже ризикував – зрештою, для нього це вже було звично. Відразу після приїзду до Харкова Гінзбург побачив за собою зовнішнє спостереження. П'ять днів він намагався сховатись від «топтунів», але відірватись ніяк не вдавалось. За цей час він встиг організувати на Харківському тракторному заводі групу з 10 осіб, якою почав керувати його знайомий сіоніст, Лейба Чудновський. Але виїжджати у Київ Гінзбург не наважився. Тільки дивом, потрапивши в середину великого натовпу, Бенціон зміг скинути «хвоста» і непомітно вислизнути в один із харківських провулків, звідки побіг прямо на залізничний вокзал.
Діставшись Києва, Гінзбург ні з ким не зв'язувався кілька днів, остерігаючись продовження спостереження. Лише переконавшись, що шпики втратили його з поля зору, Іосиф почав розшукувати соратників, що залишились на волі. Як з'ясувалось, знищена напередодні його подорожі Київська організація стала жертвою власної безпечності. Кияни поводили себе вкрай необережно. Молоді люди постійно бували одне в одного вдома і навіть влаштовували спільні гуляння у київських парках. На думку Бенціона, київська організація та її останній керівник, заарештований недавно Мойше Лемперт, недооцінили зміну внутрішньополітичного курсу в країні, а також інтенсифікацію дій ОДПУ по боротьбі з сіоністами.
Пожвавивши сіоністську роботу серед євреїв України, Гінзбург повернувся до Москви. В умовах постійної уваги з боку органів рух був сильно знекровлений. У Бенціона Гінзбурга вже виникала ідея організувати втечу низки активних сіоністів із заслання. Була думка в першу чергу зробити це стосовно Авраама Гальперіна, Бузі Тепельбойма, Гриші Чорного і Гриші Високого, що перебували у засланні та таборах у різних місцях – від Котласу до Ашхабаду. Борис цю пропозицію тоді відхилив, бо вважав вкрай ризикованою. До того ж не було необхідних засобів. Гроші із Палестини надходили вкрай погано і у недостатній кількості. Підпільникам ледве вистарчало на покриття витрат з видавничої діяльності та утриманню керівництва, що не працювало.
До початку 1933 року ситуація в Москві погіршилась ще більше. В столиці почалась паспортизація, тому на спільному засіданні ЦК «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді» та ЦК СТП було прийняте рішення про те, що Борису і Аврааму Грінбергу необхідно терміново виїжджати з Москви. Борис поїхав у Слав'янськ, а Авраам Грінберг – в Київ. Бенціон Гінзбург залишився в Москві один. Тепер вся його робота проходила виключно під керівництвом Саші.
Бенціон не покинув ідею про необхідність організації втечі колишніх «шомерів» із заслання. В решті решт з Палестини прибули 5 фунтів стерлінгів, а з Актюбінська зміг втекти та включитись в роботу Гриша Чорний, що колись очолював Подільський окружний штаб «Гашомер Гацаір». При цьому основна робота керівництва сконцентрувалась на підготовці до Всесвітнього сіоністського конгресу. На пропозицію Саші Бенціон Гінзбург приєднався до підготовки спеціального меморандуму конгресу від імені ЦК СТП та ЦК «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді». Складала меморандум сіоністська верхівка на квартирі Бенціона в підмосковному Голіцині.
В меморандумі Гінзбург з товаришами відобразили складний стан єврейського населення в СРСР. Серед інших сіоністи включили і пункти з вимогою дозволити вільну еміграцію з СРСР в Палестину, і надати свободу дій сіоністським організаціям в Радянському Союзі. Надія радянських сіоністів була в тому, що Всесвітня сіоністська організація, використовуючи свій авторитет, зможе напряму вплинути на більшовиків. Текст меморандуму, з метою конспірації, був написаний Бенціоном квасцями поверх кількох листів побутового характеру. Щоб проявити текст, отримувач повинен був акуратно нагріти листа до проявлення тайнопису.
Після відправки в Палестину меморандуму та чергової поїздки в Україну Бенціон Гінзбург отримав повістку в Червону армію. ЦК СТП запропонував йому знову змінити прізвище і вдруге перейти на нелегальний стан. Однак Борис, що переховувався на Донбасі, навпаки, категорично проти цього заперечував. На його думку, ігнорувати повістку було небезпечно. Після довгих суперечок товариші офіційно звільнили Бенціона Гінзбурга від партійних зобов'язань, і він з'явився на призов. Перед цим всі справи ЦК «Сіоністсько-соціалістичного союзу молоді» і таємні адреси в Палестині та СРСР він передав Саші. В листопаді 1933 року Бенціон Гінзбург відбув у Бобруйськ, де розпочав службу у 8-му батальйоні зв'язку 8-ї стрілецької дивізії.
З Червоної армії Бенціон Гінзбург демобілізувався в 1935 році. З Бобруйська він відразу ж виїхав у місто Проскурів, де жили його дружина і теща, Белла Іхелівна. Зв'язків з організацією за роки армійської служби Бенціон не мав, не було у нього і актуальних адрес. Під час довгоочікуваної зустрічі Дора розказала, що в Слов'янську нещодавно заарештували Бориса та інших значних сіоністів, а в Москві, ще у 1934 році, був заарештований найголовніший – Саша.
Залишившись в Проскурові, сіоніст влаштувався до Воєнбуду на посаду експедитора. У Бенціона та Дори народився син – Яків. Однак припиняти свою діяльність пара не збиралась. Як тільки в січні 1936 року в Проскурів приїхали Бася Штереншис і Това Рубман, добре знайомі Бенціону з московського Гдуду, які відбули заслання, він одразу викликав їх на зустріч. Дівчата розказали Бенціону, що нічого не знають про продовження підпільної роботи. Отримавши від них адресу Гілеля Каплінського, що жив на той момент в Саратові, Гінзбург написав тому листа, де натяками намагався з'ясувати, що відбувається у підпіллі. Каплінський відповів, але нічого конкретного сказати не міг. Інші соратники Бенціона на його листи взагалі не відповідали.
Опираючись на матеріали слідства, під час перебування у Проскурові, Бенціон Гінзбург постійно шукав зустрічі з колишніми членами сіоністських партій і молодіжних рухів. Зустрічаючись із потрібними йому людьми в садах та парках, співробітник ТПК Проскурівського НКВС, що потрапив до того часу на контроль, говорив присутнім про необхідність готувати кадри та групувати сіоністів. При цьому Гінзбург висловлював думку, що Радянська влада скоро повинна буде впасти, а це дало б зручну можливість для масового виїзду євреїв у Палестину.
Зимою 1938 року Бенціон Гінзбург був заарештований не один. З ним разом чекісти взяли і його старих товаришів – Басю Штереншис та Михайла Іошпе. Рішенням трійки УНКВС по Кам'янець-Подільській області від 7 квітня 1938 року всі вони були засуджені до розстрілу і відразу страчені.
Після війни дружині Бенціона повідомляли й іншу версію загибелі сіоніста. Очевидець розповів Дорі, що розлючені слідчі застрелили Гінзбурга прямо під час допиту, а його труп викинули у вікно. Вищому керівництву повідомили, що він був убитий під час спроби втечі. У жодних паперах цей злочин енкаведистів, звісно, зафіксовано не було.
Скоро після загибелі Гінзбурга втретє була заарештована його дружина. Маленький син Дори Гройс і Бенціона Гінзбурга залишився у її матері в Проскурові. Яшу виховувала бабуся Белла і в наступні роки поневірянь його матері по засланнях. Але дружина Бенціона вистояла у катівнях НКВС, і пережила коханого на багато років. Під час війни вона з сином та матір'ю опинилась в евакуації у Фергані, а в 1945 році, по роботі, Дора була переведена у Львів. Там вона фіктивно одружилась із польським громадянином, прийняла його прізвище – Фішер – та емігрувала в Польщу. Через цю країну, з Яшею та матір'ю, вона виїхала в Ерец-Ісраель. Довгі роки Дора Фішер працювала у відділенні абсорбції Хайфи та активно допомагала репатріантам з колишнього СРСР.
А Бенціон Гінзбург залишився назавжди молодим в пам'яті своїх товаришів та в історії сіоністського руху.
22.07.2024
Переклад: Лідовська Ольга
Бібліографія і джерела:
Гінзберг Бенціон Гершкович (Розентуль Мендель Іхельович), 1909 (1911), р.н., с. Лянцкорунь Чемеровецького району, ДАХмО, Р-6193, оп. 12, спр. П-25627.
בנימין ווסט. נפתולי דור: קורות תנועת העבודה הציונית צעירי־ציון־התאחדות ברוסיה הסובייטית, ליובל כ״ה שנה
לתנועה תר״פ־תש״ה. משלחת חוץ־לארץ של צעירי־ציון־התאחדות ברוסיה, 1955.
Vest Binyamin. Naftule dor: ḳorot Tenuʻat ha-ʻavodah ha-tsiyonit Tseʻire-Tsiyon-hitʼaḥadut be-Rusyah ha-Sovyeṭit: le-yovel 25 shanah la-tenuʻah,1920-1945. Mishlaḥat ḥuts la-arets shel Tseʻire-Tsiyon-hitʼaḥadut be-Rusyah, Tel Aviv, 1955.
Перельштейн (Рубман) Т. Помни о них, Сион… / лит. обраб. текста Р. Рабинович-Пелед. – Иерусалим, 2003.
ссылки по тексту: