Вночі з 10 на 11 травня 1938 року у двері квартири 29 дома номер 6 на Пушкінській вулиці Сімферополя настирливо постукали. Йосиф Мордухович Черніховський, 34-літній плановик-економіст, відразу зрозумів – прийшли чекісти. Троє співробітників НКВС пред’явили ордер на обшук та арешт. Черніховський був до візиту готовий – звичка. Он знав, що його минуле рано чи пізно його наздожене.

Виходець з міщан, єврей, цей мешканець Криму мав складну біографію: численні арешти та заслання, ув’язнення в політичному ізоляторі за сіонізм, а потім – роки в полоні невпинної тривоги за себе та близьких. В рідний Сімферополь він приїхав у 1935 році, відбувши всі попередні покарання, але про нього згадали знов.

Обшук провели ретельно. Оперуповноважений, лейтенант, по діловому перетрушував нечисельні речі Черніховського: пожовтілі книги, акуратно складені папери, фотографії родичів. Оперативники Арутюнянц та Снєгірьов вилучили 7 книг, листування та документи. Особливу увагу приділили контрреволюційній троцькістській та сіоністській літературі.

Черніховський під час обшуку намагався заперечувати, говорив, що давно відмовився від сіоністської діяльності. Але це не мало значення. У довідці на арешт, що була у чекістів, вказувалось, що Басов, проживаючи в Криму, вів нелегальну контрреволюційну сіоністську діяльність. Радянській охранці було відомо, що його дружина, Марія Абрамівна Трок, також була одного разу репресована за приналежність до сіоністського руху.

Давид Айзикович Басов, він же Йосиф Черніховський, був уродженцем Феодосії. Там він народився в сім’ї гомельського міщанина Айзика Нахмановича Басова, столяра, та Фріми-Двейри Матисовни Кушнер з Жижмор Віленської губернії. У подружжя було шестеро дітей: Давид, Лев, Марія, Бетя Басова, Михайло та Яків. В ранньому віці Давид з батьками, братами і сестрами переїхав у Сімферополь, де оселився в типовому шумному багатонаціональному сімферопольському дворі.

В юності Басов захоплювався сіоністськими ідеями. Коли він був ще підлітком, Крим, як і більша частина України, знаходився під окупацією німецької армії. Після невдалої спроби більшовиків закріпитись в Криму весною 1919 року там керувала Біла армія під керівництвом генералів Денікіна та Врангеля. Єврейство Криму з тисячами біженців жило в атмосфері тимчасовості, невпевненості. І водночас в Сімферополі та інших містах Криму почала буяти єврейська культурно-просвітницька діяльність. Головним двигуном її був сіоністський рух. Особливе місце у цьому процесі займало спортивне товариство «Маккабі», яке тоді керувало скаутським рухом, що охоплював маси єврейської молоді – «цофім». До них і приєднався Давид Басов, а також ціла «компанія» його друзів по сімферопольських дворах.

Бути єврейським скаутом в Сімферополі було почесно. Тоді одним з керівників місцевого клуба «Маккабі» був харизматичний інструктор з важкої атлетики Іцхак Ландоберг, якого через багато десятиліть буде знати кожен ізраїльтянин. В Ерец-Ісраель він став відомий як один із засновників Армії Оборони Ізраїля і командувачем елітними силами «Пальмаха» – Іцхак Саде.

Молоді сімферопольці захоплюючись спортом та скаутингом, вивчаючи іврит та готуючись до переселення в Палестину, навіть не підозрювали, наскільки їх діяльність викликала роздратування та неприйняття у нової влади. У 1923 році Ради розформували місцевий скаутський легіон, але Давид Басов зі своїми товаришами довго без діла не сидів. Молодь увійшла майже повним складом до лав нової організації – Скаутський сіоністський союз «Гашомер Гацаїр» («класовий»). Місцеві організації дотримувались схеми трьох вікових груп скаутингу, де найстарша, «шомерська», відповідала за виховання юних «цофім» (скаутів) та «зеєвонім» (вовченят). Всеросійська організація складалась з п’яти округів, що очолювались окружними штабами (в Москві, Гомелі, Києві, Одесі та Харкові) і Головного штабу в Москві.

Нова хвиля репресій почалась в середині червня 1925 року. ДПУ Кримської АРСР повідомило колегам з інших регіонів про розкриття нелегальної юнацької сіоністської організації «Гашомер Гацаїр», що діяла у них під носом. Це відкриття відбулось абсолютно випадково в ході планової операції по нагляду за сіоністами, що вже були на обліку.

Першою ланкою у ланцюжку розкриття став звичайний обшук у одного з таких сіоністів. Знайдені матеріали виявились настільки важливими, що послужили причиною для негайного проведення додаткової, більш масштабної операції.

В результаті наступних обшуків чекісти отримали детальну інформацію про структуру, методи роботи та зв’язки «Гашомер Гацаїр». Оперативники ДПУ були вражені високим рівнем конспірації, що дотримувався у організації. Як відзначалось у доповіді, підписаній заступником голови ДПУ Криму Торопкіним та начальником 1-го відділення Радзівіловським, «Гашомер Гацаїр» підтримував також «доволі хороші зв’язки зі своїм центром», куди регулярно відправлялись звіти про діяльність.

Організація будувалась по системі скаутингу з розділенням на вікові групи та мала спеціальні підрозділи, які називались «папа» (палестинські патрулі). Їх основним завданням була підготовка та переправляння членів організації в Палестину.

В ході операції були виявлені ключові фігури руху. Серед них, як один з лідерів сімферопольського осередку, згадувався і Давид Басов, який підтримував зв’язок з Давидом Цирліним, представником центру організації, що спеціально приїжджав у Сімферополь. Як відзначалось в доповіді, датованій 19 червня 1925 року, місцеві чекісти «накрили всіх абсолютно учасників вказаної організації».

Взяли сімферопольських «шомерів» під час проведення місцевої конференції «Гашомер Гацаїр». Серед заарештованих виявився і Давид Басов, який постановою Особливої наради при Колегії ОДПУ від 4 вересня 1925 року був засуджений до висилки з Криму в далеку Киргизію терміном на 3 роки. В день висилки він та інші заарештовані сіоністи одягнули біло-блакитні краватки. Їх проводжала майже тисяча осіб. Сімферополь давно не бачив такої потужної маніфестації.

В кінці 1925 року, перебуваючи у засланні в Киргизії, Давид Басов був заарештований знову. Цього разу його відправили в Оренбург. Звідти йому дуже швидко вдалось організувати втечу. З липня 1926 року до липня 1927 року втікач проживав під Москвою в селах Перово, Царицино та інших, працюючи в Москві як робітник на різноманітних будівлях та займаючись ремонтом будинків. Потім якийсь час він переховувався в Харкові, після чого перебрався у Мінськ.

В Мінську він отримав для конспірації метрику на ім’я Черніховського Йосифа Мордуховича, який до того часу виїхав до Палестини. З цього моменту Давид Айзикович Басов почав носити чуже ім’я.

Доля продовжувала випробовувати його на витривалість. До липня 1927 року таємне перебування в білоруській столиці було розкрите – органи ОДПУ знову напали на його слід. Після чергового арешту його відправили в далеке сибірське заслання – село Самарово Тобольського округу. Але й на тому неприємності не закінчились. У 1929 році його звинуватили у новому серйозному злочині по статті 58-10 КК РРФСР – антирадянська пропаганда серед корінних народів Півночі (остяків). Чотири жахливих місяці в Тобольській тюрмі змінились ув’язненням в стінах Суздальського політізолятора.

В серпні 1931 року, коли, здавалось, з’явилось світло надії (його достроково звільнили з політізолятора), влада тут же визначила йому нове місце вигнання – спочатку село Колпашино, а потім глухе село Ільїно в суворому Наримському краї – ще на три довгих роки.

Лише у липні 1934 року він зміг зітхнути. Отримавши після стількох років свободу, Давид вибрав для життя Бєлгород, де завдяки щасливій випадковості та неуважності паспортного столу зміг цілковито утвердитись в новій особистості Черніховського.