У 1915 році відомий грузинський літератор і громадський діяч Яків Цинцадзе, редактор газети «Самшобло» («Батьківщина»), писав про давню громаду грузинських євреїв. Віддаючи належне прагненню євреїв повернутись до Сіону, Цинцадзе підкреслював, що єдиний грузинський єврей, «який всім своїм єством служить відновленню прав багатостраждального та пригніченого народу», – це рабин Давід Баазов.

Баазов був, звичайно ж, не єдиним значним представником євреїв Грузії, але його роль у становленні сіоністського руху в країні, у культурній і політичній емансипації її єврейської громади дійсно важко переоцінити.

Лідер грузинського єврейства Давід Баазов народився в 1883 (за іншими даними – в 1881) році у місті Цхінвалі Горійського повіту Тифліської губернії, в сім'ї місцевого знавця Тори Менахема Базазашвілі – людини з глибокими знаннями, шанованого усіма цхінвальцями, – і домогосподарки Ципори. У сім'ї Базазашвілі було п'ятеро дітей. Своїх нащадків «хахам» (мудрець) Менахем Базазашвілі навчав івриту і святим книгам, самостійно. Вже у ранньому віці було помітно, що його син Давид значно випереджає своїх однолітків. Раніше, ніж інші хлопчики встигли вивчити молитви, Давид вже знав все П'ятикнижжя з коментарями. Коли ж вони почали вивчати П'ятикнижжя, він вже прекрасно орієнтувався в «Пророках» і Писанні.

Ашкеназький рабин Авраам Хволес, що приїхав з Литви, виконував у Цхінвалі одночасно роль духовного і казенного рабина, помітив здібності учня, і після довгих вмовлянь його батька, відправив 13-літнього хлопчика осягати єврейську науку в слуцькій єшиві, заснованій у 1897 році Рідвазом – відомим рабином Яковом Довідом Віловським. Коли хлопчик приїхав до білоруського містечка Слуцьк, він не знав жодного слова ні їдишем, ні російською, але дуже швидко не лише вільно заговорив обома мовами, але й зазнав слави дуже здібного учня єшиви.

Варто зауважити, що для Грузії кінця XIX століття така біографія зустрічалась вкрай рідко. Місцеві «хахамім» скоса поглядали на ашкеназьких колег, які приїхали; чи варто казати про ставлення до підлітка, що приїхав навчатись у «чужу» єшиву. Іншою вільністю, що дозволив собі Давід, що став у Північно-Західному краю Баазовим замість Базазашвілі, було його одруження з місцевою дівчиною. 30 травня 1903 року в містечку Узда, недалеко від Мінська, він одружився з 19-літньою Соркою (Сарою) Мовшевною Раскіною, яка народилась у Бобруйську, що йому сподобалась. Єврейський закон нічого проти одруження євреїв із різних громад не мав, але цхінвальські старійшини знову почали незадоволено бурчати.

А молодий грузинський єврей не зупинився і на цьому. Як раз до приїзду хлопчика на навчання, головою слуцької єшиви став рабин Іссер Залман Мельцер, друг і шанувальник рабина Авраама Іцхака Хакоена Кука, головного рабина Палестини та одного з лідерів релігійного сіонізму. Рав Мельцер дуже сильно вплинув на Давида Баазова. Живучи серед своїх східноєвропейських одноплемінників, Давид дуже добре побачив слабість грузинського єврейства. У ті роки у нього не було таких потужних духовних, освітніх і економічних інститутів, як у ашкеназьких євреїв, а крім того, воно постійно піддавалось асиміляції з боку своїх християнських сусідів.

Юнак поставив перед собою кілька амбітних цілей. Першочергова – відживити релігійні та національні почуття грузинського єврейства, опираючись на святу Тору і зробити все можливе для підвищення його культурного та економічного рівня. А коли в Російській імперії оформився сіоністський рух, Давід Менахемович, що став на позиції цього руху, вважав, що кінцевою метою для євреїв Грузії є повернення у Ерец-Ісраель – на батьківщину предків!

Після навчання у Слуцьку Баазов повернувся у Грузію, де відразу почав втілювати свій задум. У 1901 році в Кутаїсі він вирішив влаштувати збір коштів для організації одного з перших у середовищі грузинських євреїв сіоністського гуртка. На цю мету йому вдалось зібрати 200 рублів – чималу на ті часи суму.

Коли 20 серпня 1901 року в Тбілісі, у театральній залі колишнього Німецького клуба, відбувся перший з'їзд сіоністів Кавказу, Давід Баазов, делегат від міста Карелі, був названий найперспективнішим пропагандистом серед грузинських євреїв. Присутні похвалили ще зовсім молодого чоловіка і попросили його продовжити так енергійно почату ним роботу.

Особлива увага з'їзду до Баазова пояснювалась тим, що хоч після Першого конгресу сіоністів в Базелі, гуртки сіоністів у Грузії з'явились, але вони були створені виключно ашкеназькою громадою. Сефардське грузинське єврейство тоді про сіонізм практично нічого не знало. А місцеве єврейське духовенство, наприклад, головний рабин Кутаїсі та Західної Грузії Рубен Елуашвілі, навпаки, про сіонізм знало добре і відразу ж почало проти нього непримиренну війну.

На певний час Давід Баазов знову поїхав у Литву, щоб продовжити релігійну освіту. В 1903 році, вже зі сміхою рабина, він повернувся на батьківщину з Вільно, щоб служити в місті Оні Кутаїської губернії. Євреї цього невеликого гірського містечка відразу ж зрозуміли, що Баазов – представник нового типу духовного лідера, він значно відрізняється від місцевих мудреців Тори. Свої реформи місцевого єврейського життя молодий рабин почав з вельми радикального вчинку: допустив жінок в нову синагогу в Оні.

Разом зі своїм наставником, ребе Хволесом, Давід Баазов звернувся до керівників громад Грузії з пропозицією: опираючись на досвід Цхінвалі, відкрити талмуд-тори та ремісничі училища у всіх містах і містечках, де живуть євреї.

Це було необхідним не лише для культурного та духовного розвитку покоління, що підростає, але й для того, щоб відірвати підлітків від вуличної торгівлі, дати їм хороший фах, який міг би прогодувати сім'ю.

Завдяки Баазову в Оні було відкрито талмуд-тору, котра, на відміну від традиційної, мала модернізовану програму. В ній вивчали не лише Танах, але й «Єврейську історію» Вольфа Явіца; багато уваги приділялось граматиці івриту, письму, вивченню Мішни, а старші учні штудіювали Гемару з коментарями Раші. Вчились в талмуд-торі цілий день: з ранку до полудня – російською мовою, після перерви – на івриті. У цьому закладі навчались сто двадцять дітей, серед них були й з інших міст Грузії.

У боротьбі за національно-релігійне виховання молоді, свого старшого сина, що народився у жовтні 1904 року, Баазов назвав на честь ватажка сіоністського руху – Герцелем. У одній зі своїх статей в пресі Давід Менахемович, називаючи Теодора Герцля іменем засновника династії Хасмонеїв, що підняв повстання проти греків, писав: «Матітьягу – Герцль, котрий об'єднав життя з релігією, відродив нашу стару надію: "Національність і земля Ізраїлю"».

Всупереч тому, що Давід Менахемович служив у сефардській синагозі, а його дружина Сара Мовшевна, молилась у ашкеназькій, жодних розбіжностей в сім'ї не було. Для Баазова всі євреї були нащадками одного давнього народу, а їх культурні особливості – місцевим колоритом.

За роки служби в Оні Давід Баазов став беззаперечним авторитетом не лише серед сіоністів Грузії, але і в цілому регіоні: він постійно відвідував з лекціями і виступами Тифліс, Кутаїсі, Баку і Дербент. У серпні 1907 року Давід Баазов, як представник Кавказу, брав участь у Восьмому сіоністському конгресі в місті Гаага, на котрому був прийнятий цілий ряд історичних рішень. Одне з них, дуже важливе для любителя івриту Баазова, – визнати цю давню мову обов'язковою для сіоністів.

У наступному, 1908-му, році, на свято Шавуот, Давід Менахемович вперше відвідав Єрусалим. Під час знайомства з Ерец-Ісраель, рабин Баазов вивчав можливості розширення Алії – репатріації євреїв з Грузії. Грузинські євреї почали приїжджати на Святу Землю з 1863 року, але їх кількість у палестині все ще була незначною.
Сучасники грузинського рабина підкреслювали, що Давід Баазов мав видатні дипломатичні здібності, вкрай важливі для такого вибухонебезпечного регіону, як Кавказ. В івритській газеті «Ха-цфіра», що друкувалась у Варшаві, 14 вересня 1913 року було повідомлення, як, деякі грузини, що вивчили російську мову, вичитали в пресі різноманітні дурниці і підбурення проти російських євреїв і перенесли це ставлення на місцевий ґрунт. Найбільше олії у вогонь підливали газетки і брошури, що видавались «Союзом російського народу», – вони настирливо закликали до тотального бойкоту єврейської торгівлі та послуг.

Одного разу, євреї з Оні, що поїхали по селах продавати свої товари не змогли потрапити на торг. Звідусіль їх виганяли місцеві мешканці, забороняючи навіть наближатись до своїх поселень. У євреїв в селах залишались товари, хтось з ними не розраховувався за попередньо отриманий товар. Справа набула серйозного повороту.

Дізнавшись про свавілля, що відбувається, голова громади вирушив до повітового чиновника на прийом. Давід Менахемович описав ситуацію високому чину, підкресливши, що подібні вибрики порушують закони, що діють у Російській імперії. А під прикриттям релігії і національних почуттів приховувалась зовсім прозаїчна причина: небажання деяких людей повертати євреям борги. Повітовий начальник наказав всім приставам негайно припинити самоуправство, а щоб бути переконливішим, старійшину гірського села Ураві на тиждень посадили до в'язниці.

Пристрасті зменшились, але не надовго. За якийсь час у тому ж Ураві
Відбулась інша прикра подія. Купець-єврей приїхав до свого знайомого, що був винен йому гроші. Господар зустрів єврея дуже гостинно, добре пригостив і запропонував нічліг, пообіцявши всю суму повернути зранку. Однак, замість цього, посеред ночі господар почав бити гостя і кричати на всю вулицю: «Швидше, швидше, християни, на допомогу! Єврей увірвався, щоб зґвалтувати мою дружину-християнку!» Переляканому гостю вдалось у темряві вибігти з будинку і заховатись у лісі, але натовп, що зібрався, не заспокоївся, вишукуючи єврея, і з криками, що його треба вбити.

Наступного дня околицями поширилась брехня про те, що євреї, які їздять по території повіту, ґвалтують жінок. І знову Давіду Баазову вдалось докопатися до істини: на суді грузин свідчив неправдиво. Пізніше цей чоловік визнав, що йому порадили так вчинити інші, а його знайомий єврей насправді був порядною людиною.

Після Лютневої революції 1917 року Давід Баазов служив рабином у місті Ахалцихе, поблизу турецького кордону. Коли містом заволоділо турецьке військо і з їх боку почалось насилля стосовно євреїв, рабин Баазов звернувся безпосередньо до наставника турецького султана Халіду Баші, зі скаргами на неподобство, що відбувається. Винуватці відразу були покарані, а погроми припинились. За спогадами рабина Іммануеля Давіташвілі, у 1918 році Давід Баазов таким самим чином врятував 35 єврейських родин із села Ацквері, яким загрожувала або депортація або повне винищення.

Давід Менахемович не зміг мовчати і тоді, в Ахалцихі почалась організована турками різня вірменів та грузинів. Рабин вирушив до очільника мусульманської громади міста, Казі-Алі-Еффенді, на перемовини. З великою повагою до Давіда Баазова, Казі-Алі-Еффенді вислухав його і суворо заборонив своїй пастві чинити насилля стосовно християн.

Було зрозуміло, що лише домовленостями та за допомогою дипломатії проблема вирішена не буде, 7 січня 1918 року Давід Баазов взяв участь у міжпартійній раді грузинських християн та євреїв. Під час ради обговорювались засоби, що планувалось застосувати відносно мусульманських сусідів, щоб попередити майбутні криваві погроми у Південній Грузії. Вирішили організувати загони добровольців і для керівництва цими загонами створити міжпартійну раду у складі 12-13 осіб. Рабин Баазов став співголовою цієї ради, що фактично керував самообороною.

Коли в Грузії почалась жорстока політична боротьба за своє самовизначення, Давід Баазов також не залишився осторонь. Відразу після всеросійської сіоністської конференції, 21 серпня 1917 року в Баку відбулась конференція сіоністів Кавказу. Як член президії, Давід Менахімович виступив з доповіддю про стан грузинських євреїв. Доповідач просив учасників конференції про підтримку та допомогу євреїв Грузії, щоб їм було надано не лише можливість бути рівноправними громадянами країни, але щоб вони також мали право вчитись на івриті і розвивати свою національну культуру.

Як представник грузинських євреїв, Давід Менахімович брав участь у першому Національному з'їзді, що обрав 22 листопада 1917 року Національну раду Грузії, не визнав переворот більшовиків і став першим парламентом незалежної Грузинської демократичної республіки.

Результатом невтомної діяльності Баазова селище Оні, де він почав свою службу, перетворилось у великий центр грузинського сіонізму. Тут в роки грузинської незалежності діяли єврейська школа, вечірні курси вивчення івриту, якими керував сам Баазов, а також базувався осередок поселенської організації «Гехалуц» у складі 30-ти чоловік. Її члени були готові за першої нагоди переїхати у Палестину. На вибори у міську думу Оні сіоністи надали власний перелік кандидатів.

За сприяння рабина Баазова найактивніший у країні Кутаїський міський сіоністський комітет зміг заснувати сіоністські осередки у Суджуні, Бандзі та інших місцях. Давід Баазов регулярно виступав перед слухачами, записував нових членів у сіоністські організації. Завдяки його ентузіазму в країні з'явились нові єврейські школи, все більше людей вивчало ремесла та долучалось до культурних ініціатив.

Однак вся діяльність рабина Баазова, чи то культурна, релігійна чи політична, продовжувала стикатись із лютим спротивом з боку грузинського єврейства, що об'єдналось у 1917 році навколо організації «Агудат Ісраель».

Давід Баазов разом зі Шломо Цициашвілі – редактором газети Сіоністської організації Грузії «Голос єврея», що виходила з 1918 року, так заважали «Агудат Ісраель», що на них наклали «херем» – релігійну анафему. В уряд Грузії був наданий меморандум з проханням закрити газету, а у видання виникли проблеми. Лише допомога районного комітету Кавказької сіоністської організації змогла виправити ситуацію.

У своїх друкованих роботах Баазов зазначав низький культурний рівень євреїв Грузії, згадував про необхідність виведення їх з цього сумного стану та полемізував з рабинами Кутаїсі – саме вони, на його думку, тримали євреїв у темряві неосвіченості.

Іншою непримиренною силою, що виступала проти Баазова, були деякі грузинські громадські діячі, що вважали місцеве єврейство не окремим народом, а лише релігійною сектою всередині єдиної грузинської нації. З цією частиною грузинської інтелігенції був згоден ідеолог єврейської асиміляції Міхако Хананашвілі, який критикував Баазова за його захоплення ідеями, котрі, на його думку, були природними у Варшаві та Одесі, але не у Тбілісі.

Прогрес руху сіоністів у Грузії припинився через захоплення країни, яка оголосила свою незалежність більшовистською Росією. З лютого 1921 року почалось вторгнення Червоної армії у Грузію, а в березні 1922 року Грузія увійшла до складу Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Населенню про політичні свободи поступово довелось забути.