18 квітня 1974 року голова КДБ Юрій Андропов доповів до Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (ЦК КПРС), що його відомство разом із Академією наук та Держкомітетом Ради міністрів СРСР готуються зірвати «провокаційну акцію» сіоністів. Під провокацією він мав на увазі запланований на початок липня 1974 року міжнародний науковий семінар, організований групою видатних радянських учених, яким було відмовлено у виїзді до Ізраїлю.

Згідно відомостей, які існували у голови КДБ, одним з основних організаторів «провокації» виступав безробітний «єврейський націоналіст» Марк Якович Азбель – насправді шанований у науковій світовій спільноті вчений, доктор фізико-математичних наук, колишній завідувач відділу Інституту теоретичної фізики. Андропов стверджував, що Марк Азбель, а також його соратники Олександр Воронель, Віктор Браїловський та Олександр Лунц розраховували привернути своїм семінаром увагу світової громадськості до єврейського питання у СРСР. Спрямоване ними в Англію звернення «До вчених та наукових товариств» мало заклики до західного наукового кола взяти участь у семінарі, таким чином оказавши допомогу радянським вченим-відмовникам, які перебували у тяжкому становищі. Євреїв не випускали на історичну Батьківщину, причому нормально жити і працювати в СРСР також не давали.

За запевненням того самого Марка Яковича, до свого сорокаліття він не знав жодного слова на івриті. Виявилося, що його прізвище – Азбель – утворено від чоловічого імені Ашбель і згадується у Торі. Сім'я Азбелів була єврейською, але традицій практично не дотримувалася. Батько, Яків Аронович Азбель, уродженець звичайної родини з міста Новгород-Сіверський Чернігівської губернії, у 1925 році переїхав до Харкова, де закінчив медичний інститут за спеціальністю «лікар-рентгенолог», при цьому примудряючись добре вчитися вдень, а вечорами важко працювати. Мати Марка, Цецилія Ісаївна Слобідкина, народилася у Полтаві, в інтелігентній родині керуючого заводом. Після закінчення Харківського медичного інституту, у 1931 року, одружилася з Яковом Азбелєм. Через рік, 12 травня 1932 року, у молодих лікарів народився син Марк.

З дитинства Марк Азбель стикався з антисемітизмом. Діти у рідному харківському дворі, програвши Марку чергову партію гри у фантики, обзивали його «ж-дом». Проте, багато дорослих недалечко віддалилися від підростаючого покоління. Приїхавши якось з матір'ю записуватися в дитячий садок, хлопчик виразно почув розмову двох виховательок: «Ще один ж-д! Звідки вони тільки беруться?

Марк, як і багато єврейських дітей його покоління, щосили намагався довести, що він аж ніяк не гірший, ніж «звичайні» діти. Інструментом для нього виявилися знання, які він здобував не по роках швидко. Вже до першого класу він добре навчився читати, писати та знав арифметику, а тому швидко занудьгував у школі і вже у першій чверті склав іспити на переведення у другий клас.

Радянсько-німецька війна, що розпочалася 22 червня 1941 року, застала Азбелів у Новгород-Сіверському, куди молода сім'я приїхала у відпустку. Дев'ятирічний Марк вперше гостював на малій батьківщині свого батька, оскільки батьки майбутнього вченого багато працювали і вперше змогли взяти тривалу відпустку. Однак ця поїздка тривала недовго – після повідомлення по радіо про те, що гітлерівці атакували радянський кордон, родина негайно повернулася до Харкова.

Але вже на початку осені 1941 року, разом із матір'ю, її сестрою Фанею, двома двоюрідними братами – Вітею та Юрою, та ще кількома далекими родичами Марк евакуювався до Сибіру. Біженці оселилися у селі Кривощокове біля Новосибірська. Цецилія Ісаївна розпочала працювати у військовому шпиталі, а Марк пішов у місцеву школу.

Звісток про батька не було до липня 1942 року – одного літнього дня він несподівано з'явився на порозі їхнього будинку. Яків Аронович дуже схуд, але був живий і здоровий. Виявилося, що з Харкова він, капітан медслужби, вибирався під страшним бомбуванням німців. Але зрештою старшому Азбелю вдалося врятуватися і він завдяки щасливому випадку опинився саме в Новосибірську, куди перевели його евакуаційний госпіталь.

Сім'я негайно перебралася до Якова Ароновича до обласного центру. Незважаючи на тяжке фінансове становище, Азбелі намагалися надати синові хорошу освіту. Уроками музики для Марка були записи класичної музики, що транслюються по радіо, репетиторами англійської та німецької мов – сусідки з комунальної квартири. Хлопчик не лише схоплював на льоту математику, а й запоєм читав, навіть пробував писати вірші.

Одного разу, дізнавшись від друга, що в одному з тутешніх магазинів продаються мікроскопи – залежаний товар одного із заводів, що перейшли на військові рейки, – Марк загорівся мрією. Вона вимірювалася у конкретній сумі – у 195 радянських рублях, саме стільки коштував мікроскоп. Збираючи декілька місяців потайки свої обіди та хлібні сухарі, які в той голодний час цінувалися як дефіцитний продукт на місцевому ринку, хлопчику вдалося придбати мікроскоп. Зрозуміло, батьки дуже розсердилися, дізнавшись про походження грошей, але справа була вже зроблена. Марк днями безперервно розглядав через лінзи комах, краплі мазуту і все, що тільки можна було покласти під скло його нової іграшки – допитливості майбутнього вченого вже тоді не було меж.

До того ж, зовсім юний Азбель почав помічати незрозуміле за його дитячими мірками ставлення радянської влади до своїх громадян. Колись безслідно зникла його репетиторка, етнічна німкеня. А на уроках співали дифірамби Павлику Морозову – головному піонерському герою, який насправді був донощиком та зрадником. Саме тоді з питанням про цю невідповідність, помічену допитливим розумом хлопчика, Марк звернувся до матері. Реакція була більш ніж бурхливою, але передбачуваною: «Послухай, Маро, ніколи не запитуй про Павлика Морозова в школі чи деінше. Взагалі нічого про нього не кажи. Тримай думки при собі, інакше ми з батьком постраждаємо». Справа в тому, що Цецилія Ісаївна, яка родом із буржуазної родини, своє походження ретельно приховувала, і зайва балакучість сина могла їм нашкодити.

У 1944 році разом зі шпиталем, де служили батьки Марка, Азбелі повернулися до звільненого від нацистів Харкова. Сім'я не впізнала свого міста: зникли цілі вулиці, а їхній багатоповерховий будинок на вулиці Каплунівській був зайнятий сім'ями співробітників НКВС. Ледве знайшовши іншу квартиру в напівзруйнованому будинку, Азбелі зажили після війни дуже скромно. Полегшало після того як батько Марка захистив кандидатську дисертацію та розпочав працювати заступником директора у НДІ протезування.

Перейшовши до восьмого класу харківської школи № 36, Марк знову зіткнувся з тим, що суттєво обганяє своїх однокласників. Це були діти, яким, на відміну молодшого Азбеля, не довелося вчитися під час окупації, і клас вважався дуже слабким. Не довго думаючи, підліток почав самостійно готуватися до складання іспитів за 9-й клас. Боротьба за право скласти іспити екстерном закінчилася в кабінеті начальника РОНО, який уважно вислухавши вундеркінда, дав йому зелене світло.

Новий клас Марка відрізнявся від попередніх. У ньому були блискучі учні, серед яких – відомі у майбутньому біофізик Малєєв та математик Любич. Юнак нарешті опинився в середовищі, яке відповідає його невгамовному потягу до знань. Тоді ж без особливих зусиль та підготовки він став переможцем обласної олімпіади з математики.

У ці роки йшло становлення Азбеля не лише як майбутнього вченого, але як людини з особливою громадянською позицією. Вивчаючи під час уроків історії марксизм-ленінізм, юнак, який захоплювався точними науками, швидко зрозумів, що Енгельс зовсім нічого не тямив у фізиці, хоча неодноразово на неї посилався. А критикуючи філософію Оствальда та Маха, на думку молодого Азбеля, лідер російського пролетаріату показував свою цілковиту некомпетентність. Ленін грішив досконалою непослідовністю у поглядах: спочатку він писав, що класові вимоги пролетаріату у всіх країнах ідентичні, тому ідея самовизначення націй застаріла, але коли в мультинаціональній Росії почалася революція та бродіння околиць, він відразу заявив, що пролетаріат підтримує ідею боротьби націй за самовизначення. Такого розвороту на 180 градусів Марк не прийняв. Азбелю остаточно зрозумів брехливість пропонованої комуністичної системи.

У 1948 року 16-річний Марк Азбель закінчив школу і без іспитів вступив до Харківського державного університету як переможець обласної олімпіади з математики. Отой же рік приніс йому ще одну радість – створення незалежної єврейської держави. На честь цієї події юнак написав декілька барвистих віршів, які швидко розійшлися по руках. Незважаючи на їхній крамольний зміст, жоден із друзів Марка (а серед них були і євреї, і українці, і росіяни) не доніс на нього.

До моменту вступу до університету Марк остаточно вирішив серйозно зайнятися фізикою. Випадково наткнувшись у 10-му класі на доповідь Генрі Сміта «Атомна енергія для військових цілей», Марк негайно переклав її з англійської мови. Хлопець настільки захопився ядерною фізикою, що не лише розпочав вивчення проблематики поділу ізотопів, але і написав доповідь на цю тему. Незабаром рукопис доповіді Азбеля про поділ ізотопів електрохімічним способом був направлений до Бюро винаходів. Щоправда, у відповідь звідти надійшла лише відписка.

Але хлопець не здавався та повторив спробу, будучи вже студентом ХДУ. Запропонувавши свою ідею поділу ізотопів декану фізико-математичного факультету професору Мільнеру, невгамовний першокурсник зрештою опинився в кабінеті видатного радянського фізика Іллі Ліфшиця. Той майже одразу виніс невтішний вердикт – метод працювати не буде. Пояснення Ліфшиць запропонував Азбелю пошукати самостійно у книзі «Статистична фізика», яку він написав разом із Львом Ландау. Обидва зіграють чималу роль у житті майбутнього вченого.

На другому курсі університету Азбель познайомився з першокурсником Олександром Воронелем, який зрештою став його товаришем на довгі роки. Воронель ще до свого вступу до вишу встиг відсидіти у в'язниці за антирадянську діяльність. Вони з Азбелем відразу ж порозумілися. Розмовляли юнаки не лише про фізику. У країні вирувала кампанія боротьби з космополітизмом, яка торкнулася багатьох викладачів університету та безпосередньо сім'ї Марка. Його батько, який намагався захистити колег, яких виганяли з роботи, сам незабаром був звільнений. У листопаді 1951 року сім'я зазнала ще одну трагедію – під час чергового нападу бронхіальної астми померла мати Марка.

До особистих проблем додалися й суспільні. Усі студентські роки Азбеля пройшли під знаком наклепу на єврейське населення. Спочатку євреїв звинувачували у «безрідному космополітизмі» та ворожості до патріотичних почуттів радянських громадян, потім – у змові проти вищих посадових та партійних осіб Радянського Союзу.

У січні 1953 року, сівши у трамвай, що йшов у напрямку університету, студент Азбель став свідком огидної картини. За його спогадами, весь вагон виригав прокляття на адресу «підлих вбивць», які готувалися знищити радянський лад. Вже на виході з вагона Марк почув роздратований голос, господар якого журився, що Гітлер не зміг до кінця вирішити єврейське питання. «Ну нічого, настав час вже нам завершити розпочате», – резюмував незнайомець. Прийшовши на факультет, студент одразу побачив на стенді те, що стало приводом для цієї істерії: у центральній газеті «Правда» анонімний автор опублікував статтю «Підлі шпигуни та вбивці під маскою професорів-лікарів».